Талановитий художник і скульптор. Заслужений майстер народної творчості, член НСМНТУ і НСХУ. Нагороджений медаллю на Всесоюзній виставці 1987 р. у Москві. Роботи представлені у вітчизняних і закордонних музейних зібраннях і приватних колекціях, опубліковані на сторінках альбомних видань і каталогів, присвячених історії українського різьблення і живопису.
Творчі інтереси Василя Слободянюка зосереджені у галузі декоративно-ужиткового мистецтва, традиційного малярства, художньої обробки дерева і каменю. Майстер народився 2 квітня 1950 р. в с. Пазурці, Хмільницького району, Вінницької області. В 1968 р. закінчив Івано-Франківське ПТУ №14 за фахом різьби по дереву. Наприкінці 1970-х рр. розпочав активну виставкову діяльність на республіканському і загальнодержавному рівні. В 1992 р. закінчив графічне відділення Одеського педагогічного інституту ім. К. Ушинського. В скульптурі, як і в живописі, художник органічно поєднує високу професійну культуру із наївністю світогляду, алегоричним образним мисленням, економним використанням засобів виразності, локальним колоритом і тематикою народної картини. Василь Слободянюк звертається до універсальних образів - козака Мамая, матері з дитиною, вершника та ін. І хоча полотна майстра секулярні за змістом, їх сюжети і композиційні схеми глибоко вкорінені в іконописну традицію Вінничини останньої чверті 19 - початку 20 ст.
* * *
Якщо оцінювати значення творчого доробку вінницького художника, то відразу ж слід зауважити, що за суто зовнішніми формами й ознаками його народне малярство дуже близьке до творчості подолян Марії Деркач, Сергія Танадайчука, Івана Горобчука. Але більш уважне входження у світ образів, створених майстром, підштовхує нас до думок, що перед нами відмінне явище, яке знаменує собою еволюцію згадуваної подільської школи народного малярства. На відміну від більшості майстрів, які мешкали і стихійно творили по селах, Василь Слободянюк, який народився в с. Пагурцях Хмільницького району, все ж таки одержав систематичну освіту, яка дозволила йому спрямувати вир фантазійної уваги народного буття у фахові рамки.
У творчості художника є те, що можна іменувати інтелектуальним відкриттям або ж нестримним розмахом фантазії, завдяки чому зображення набуває символічно-метафоричного трактування. Ознаки цього проявляються то у святій Покрові, світлий образ якої спалахнув над жменькою героїчних козаків, то в ангелах, охоплених весільним дійством, то в «чотириногому» залицяльнику, який спромігся утворити навколо себе цілий гурт молоденьких дівчат. Як тут не згадаєш всюдисущого майстра з Києва Івана Приходька, який так вразливо запам'ятався Василю Слободянюку. Це ж треба так зобразити!
В будь-якому випадку творчі фантазії художника базуються на міцному фундаменті народних уявлень, на відгомоні трипільських легенд та переказів, на багатющому подільському фольклорі. Найбільшу новацію у творчості майстра ми відчуваємо у тих творах, котрі перекидають місток до невичерпного народного джерела все нових і нових мистецьких образів. Це шовковисті квіти, які плачуть за убитими ворогом та козаками, «Жар-птахи» на червоній калині або барвисті весільні процесії, що Ідуть на бричках з білими-пребілими подушками під шепіт ангелів, що їх охороняють. Здавалося, що несподівано оприлюднені полотна Слободянюка, вже давно існували в його уяві, і він легко відпустив їх на волю, дозволяючи усім нам насолодитися буйством народних орнаментів, символів - настільки природних і неголосних, які бувають лише в народному малярстві.
А дерево життя - ось воно! Можна довго розглядати козака Мамая з його козацькими атрибутами, але не можна не помітити двох великих ефемерних птах на дереві чи купочки сивих голубів на іншому полотні «Кохання гетьмана», які голівкою до голівки, дзьобиком до дзьобика воркують, голубляться собі над головами закоханих. Дивимось на картини і усміхаємось від внутрішньої радості. Якийсь дивний баланс між головними образами та дивовижними птахами, деревами. Кожна дрібниця, вхоплена пензлем, стає значущою деталлю пейзажу.
Цей світ до болю знайомий у вишивці, на рушниках, їхні невмирущі дерева життя. Але в даному випадку ми не бачимо гомінких барв, притаманних вишиванкам. Ми бачимо тепло-зелені кольори, випалені сонцем, вохряні трави подільських полів і пагорбів. У палітрі художника стримані від розкоші природи кольори — жовтий, зелений, червоний і коричневий, як у розписах косівської кераміки. Кольори, які найчастіше використовує Василь Слободянюк у своїх картинах, назавше поселилися у підсвідомості українців – кольори сонця, трав, землі і неба (інколи доповнюються вкрапленням синього кольору).
Є у художника картина, яка називається «У раю». Цей особливий, мистецький рай, сповнений ніжністю і любов’ю, полонить нас своїми принадами і живописними чарами. Хочеться сісти, затамувати подих і вдивлятись в оце кольорове мереживо, відбите в творах майстра. Воно немов ковток шампанського - п’янить і злегка паморочить голову. Далі - прагнення тиші, божественної самотності й меланхолії, в якій сплітаються вимріяне і пережите, запах фарб і дотик пензля до полотна, маленький космос, який буде жити вічно у творах «Кохання гетьмана», «Козацька родина», «Покрова», «У раю». Входження в такий стан має бути неквапливим, споглядальним, митець ніби відкриває нам лише частину життєдайної сили любові і гармонії як протиставлення деструкції сучасного життя. І серед жаркого та дощового літа, споглядаючи ці твори, все-таки відчуваємо трохи меланхолії як жалю за станом гармонії, що його постійно втрачає людство у світі природи і власному духовному середовищі.
Федір Панчук