Слободянюк Василь Іванович

Слободянюк Василь Іванович

 Талановитий художник і скульптор. Заслужений майстер народної творчості, член НСМНТУ і НСХУ. Нагороджений медаллю на Всесоюзній виставці 1987 р. у Москві. Роботи представлені у вітчизняних і закордонних музейних зібраннях і приватних колекціях, опубліковані на сторінках альбомних видань і каталогів, присвячених історії українського різьблення і живопису.

 Творчі інтереси Василя Слободянюка зосереджені у галузі декоративно-ужиткового мистецтва, традиційного малярства, художньої обробки дерева і каменю. Майстер народився 2 квітня 1950 р. в с. Пазурці, Хмільницького району, Вінницької області. В 1968 р. закінчив Івано-Франківське ПТУ №14 за фахом різьби по дереву. Наприкінці 1970-х рр. розпочав активну виставкову діяльність на республіканському і загальнодержавному рівні. В 1992 р. закінчив графічне відділення Одеського педагогічного інституту ім. К. Ушинського. В скульптурі, як і в живописі, художник органічно поєднує високу професійну культуру із наївністю світогляду, алегоричним образним мисленням, економним використанням засобів виразності, локальним колоритом і тематикою народної картини. Василь Слободянюк звертається до універсальних образів - козака Мамая, матері з дитиною, вершника та ін. І хоча полотна майстра секулярні за змістом, їх сюжети і композиційні схеми глибоко вкорінені в іконописну традицію Вінничини останньої чверті 19 - початку 20 ст. 

* * *

Якщо оцінювати значення творчого до­робку вінницького художника, то відразу ж слід зауважити, що за суто зовнішніми формами й ознаками його народне маляр­ство дуже близьке до творчості подолян Марії Деркач, Сергія Танадайчука, Івана Горобчука. Але більш уважне входження у світ образів, створених майстром, під­штовхує нас до думок, що перед нами відмінне явище, яке знаменує собою ево­люцію згадуваної подільської школи на­родного малярства. На відміну від біль­шості майстрів, які мешкали і стихійно творили по селах, Василь Слободянюк, який народився в с. Пагурцях Хмільниць­кого району, все ж таки одержав система­тичну освіту, яка дозволила йому спря­мувати вир фантазійної уваги народного буття у фахові рамки.

У творчості художника є те, що мож­на іменувати інтелектуальним відкриттям або ж нестримним розмахом фантазії, за­вдяки чому зображення набуває символіч­но-метафоричного трактування. Ознаки цього проявляються то у святій Покрові, світлий образ якої спалахнув над жмень­кою героїчних козаків, то в ангелах, охо­плених весільним дійством, то в «чоти­риногому» залицяльнику, який спромігся утворити навколо себе цілий гурт моло­деньких дівчат. Як тут не згадаєш всюди­сущого майстра з Києва Івана Приходька, який так вразливо запам'ятався Василю Слободянюку. Це ж треба так зобразити!

В будь-якому випадку творчі фантазії художника базуються на міцному фун­даменті народних уявлень, на відгомоні трипільських легенд та переказів, на ба­гатющому подільському фольклорі. Най­більшу новацію у творчості майстра ми відчуваємо у тих творах, котрі перекида­ють місток до невичерпного народного джерела все нових і нових мистецьких образів. Це шовковисті квіти, які плачуть за убитими ворогом та козаками, «Жар-птахи» на червоній калині або барвисті весільні процесії, що Ідуть на бричках з білими-пребілими подушками під шепіт ангелів, що їх охороняють. Здавалося, що несподівано оприлюднені полотна Слободянюка, вже давно існували в його уяві, і він легко відпустив їх на волю, дозво­ляючи усім нам насолодитися буйством народних орнаментів, символів - настіль­ки природних і неголосних, які бувають лише в народному малярстві.

А дерево життя - ось воно! Можна довго розглядати козака Мамая з його ко­зацькими атрибутами, але не можна не помітити двох великих ефемерних птах на дереві чи купочки сивих голубів на ін­шому полотні «Кохання гетьмана», які го­лівкою до голівки, дзьобиком до дзьобика воркують, голубляться собі над головами закоханих. Дивимось на картини і усмі­хаємось від внутрішньої радості. Якийсь дивний баланс між головними образами та дивовижними птахами, деревами. Кож­на дрібниця, вхоплена пензлем, стає зна­чущою деталлю пейзажу.

Цей світ до болю знайомий у вишивці, на рушниках, їхні невмирущі дерева жит­тя. Але в даному випадку ми не бачимо гомінких барв, притаманних вишиванкам. Ми бачимо тепло-зелені кольори, випалені сонцем, вохряні трави подільських полів і пагорбів. У палітрі художника стримані від розкоші природи кольори — жовтий, зелений, червоний і коричневий, як у роз­писах косівської кераміки. Кольори, які найчастіше використовує Василь Слободянюк у своїх картинах, назавше посели­лися у підсвідомості українців – кольори сонця, трав, землі і неба (інколи доповню­ються вкрапленням синього кольору).

Є у художника картина, яка називаєть­ся «У раю». Цей особливий, мистецький рай, сповнений ніжністю і любов’ю, по­лонить нас своїми принадами і живопис­ними чарами. Хочеться сісти, затамувати подих і вдивлятись в оце кольорове ме­реживо, відбите в творах майстра. Воно немов ковток шампанського - п’янить і злегка паморочить голову. Далі - праг­нення тиші, божественної самотності й меланхолії, в якій сплітаються вимріяне і пережите, запах фарб і дотик пензля до полотна, маленький космос, який буде жити вічно у творах «Кохання гетьмана», «Козацька родина», «Покрова», «У раю». Входження в такий стан має бути неква­пливим, споглядальним, митець ніби від­криває нам лише частину життєдайної сили любові і гармонії як протиставлення деструкції сучасного життя. І серед жар­кого та дощового літа, споглядаючи ці твори, все-таки відчуваємо трохи мелан­холії як жалю за станом гармонії, що його постійно втрачає людство у світі природи і власному духовному середовищі.

Федір Панчук


Виставка у світлиці: Виставка В.Слободянюка в Національній Спілці майстрів народного мистецтва








Інші Виставки