"Дерево життя" від Марини Верхової

Одним з найулюбленіших і найпоширеніших символів українського традиційного мистецтва є Дерево життя або, як його ще називають, Дерево роду, Світове дерево, Вазон. З давніх-давен на рушниках і килимах, на витинанках і в різьбі, у вишивці і на кераміці, в церковних і хатніхрозписах зображують цей глибокий символ.

Дерево життя – це одночасно модель Всесвіту, і людини, і родини. В ній усе взаємопов´язано, і для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Внутрішній зміст Дерева життя символізує перехід в людській свідомості від хаосу до впорядкованого світу.

В дохристиянських уявленнях світ ділився на три частини: світ Нави (що було, потойбічний світ), світ Яви (що є, сучасний світ) і світ Прави (що буде, ідеально-небесний світ). Наші предки вважали, що всі явища природи, події в суспільстві, переживання окремих людей, які відбуваються в якомусь одному з цих світів, одночасно відбуваються і в двох інших. Тобто, у світі, все взаємопов´язано, бо це – єдиний організм. І кожна дія має свою причину і наслідок.

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть, які не раз зустрічаються в українському фольклорі: 

Стоїть дерево,
на дереві – квіти,
Під квітами – котел,
над квітами — орел,
Орел квіти зриває,
в котел скидає,
Квітів не меншає,
в котлі не більшає.

Найчастіше у фольклорі Світовим деревом виступають дуб, явір, верба, липа, калина, вишня, яблуня, сосна. Розташовується дерево зазвичай у вирію: «Ой, ніхто там не бував, де ся явір розвивав. Ой, яворе, явороньку, зелененький» або на горі, посеред моря, в чистім полі неподалік дороги, в пана-хазяїна на його дворі: Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу Світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень: день-ніч, літо-зима, життя-смерть, праве-ліве, пряме-криве, верх-низ, вогонь-вода, чоловік-жінка, парне-непарне.

Деревом позначали також час. Збереглися й загадки про дерево-рік:

Дуб-дуб довговік,
На ньому дванадцять гіллів,
На кожній гіллі
по чотири гнізда,
А у кожному гнізді
по сім яєць,
І кожному ім’я є.

Дерево життя господині традиційно малювали на комині на печі. А оскільки хату і піч білили в основному два рази на рік: перед Паскою та перед Різдвом, то й поновлювали малюнок двічі на рік. Створюючи цей малюнок, господиня не просто прикрашала оселю, а закладала інформацію про свою родину, свій рід.

Традиційному подільському розпису притаманні природні приглушені кольори, глибокий символізм та декоративність зображення. Нам для створення малюнку знадобляться: аркуш паперу А4, фарби, пензлі, ватні палички, склянка води. Малюнок можна робити повністю пензлями, але ми використали ватні палички, оскільки ними легше працювати, а малюнок матиме більш декоративний вигляд.

Вазон на аркуші можна розташовувати і вертикально, і горизонтально. Головне, щоб малюнок був симетричним. Оскільки симетрія – це ознака стабільності, рівноваги, гармонії.

Стовбур (вертикаль) – це втілення сили, що живиться енергією землі і усього роду. Його потрібно малювати знизу вгору так, як росте дерево. Далі – умовно розділити на три частини: верхню, середню та нижню.

Верхня частина – образ небесного світу, майбутнього. Як правило, найбільша та найгарніша квітка розташована в цій частині, тут селяться птахи і бджоли, іноді в кроні дерева зображають небесні світила.

Середня частина, найбільша за своїми розмірами, символізує земний світ, ту частину роду − родину, що зараз живе. Тут малюємо гілки дерева (відгалуження роду), різні за розмірами і формою листочки. На гілках розташовують квіти, пуп´янки, листочки – все це діти. В цій частині зображають різноманітних істот: биків оленів, вовків, ведмедів, іноді зустрічається зображення людини. Часто на гілках сидять пташечки – символи душі, присутності божественного в нашому житті.

Нижня частина – коріння (підземний світ, минуле) частіше всього зображується у вигляді вазона. Нерідко можна зустріти зображення заштрихованого трикутника чи ромба, що означає землю. Тут можуть бути присутні змії, риби, жаби, водоплавні птахи й тварини, бо нижня частина дерева – не лише підземний світ, але й море, річка і взагалі – вода. Часто нижня частина зображується у вигляді безконечника (безкінечність життя) або як перевернута вазочка. Нижні листочки, які опускаються донизу – це родина, якої вже немає з нами. Всі елементи на малюнку потрібно зображати окремо. Символ на символ ніколи не накладається – це одна з ознак декоративного мистецтва. 

До речі, традиційний жіночий одяг також є повторенням дерева життя. А ще згадаймо весільне деревце, різдвяного дідуха, купальське дерево.

Світове дерево часто зображується в образі жінки-берегині і символізує невичерпну силу, що відтворює все живе, вічне, оновлене. Чи не тому в українських легендах, піснях, повір’ях дівчина або жінка часто перетворюється в дерево: калину, вербу, тополю?

Дерево життя є й одним з головних образів в українських щедрівках та колядках:

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелени…

Відгомін про Світове дерево, очевидно, міститься і в гарному повір’ї про те, що людина немарно проживе життя, якщо посадить дерево.

Записала Наталя СЕНТЕМОН






Date   Опубліковано: 2016-10-20    



Інші Виставки