Бубнівське гончарство

Бубнівське гончарство

Термінологічні поняття «бубнівська кераміка», «бубнівське гончарство», «бубнівський гончарний розпис» виникли в першій чверті ХХ століття в середовищі перших наукових дослідників етнічної культури українців Поділля. Серед них слід назвати К.Широцького, Д.Щербаківського, Є.Спаську, М. Геппенера, О.Самарина, М.Біляшівського, В.Гагенмейстера, Ю.Александровича, О.Прусевича, В.Свідзинського, Ю.Сіцинського, М. Фріде, Л. Шульгіну і ін.

Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки почала формуватися в середині ХІХ століття першими майстрами народного гончарства двох сусідніх сіл Новоселівка і Бубнівка, які знаходяться одне навпроти другого на протилежних берегах річки Соб, лівої притоки Південного Бугу. Скупі архівні свідчення і народні перекази донесли до нашого часу два імені, які були одними з перших бубнівських майстрів − Арехта Гончар і його син Семен Гончар. Про бубнівські гончарні вироби того часу Ю.А.Самарин писав в своїй праці «Подольские гончары» (М., 1929. Стор. 33): «Гончарний промисел існує, як видно із письмових джерел, з ХVІІ століття. До половини минулого століття (тобто, ХІХ ст.) в Бубнівці виробляли більш-менш прості форми утилітарного призначення. Полива вживалася іноді як матеріал для розпису візерунків. В більшості селяни працювали на поміщика.»

Проте, основоположником традиції підполивʼяного розпису вважається Андрій Гончар (1823-1926), який юнаком втік від поміщика в містечко Гайсин і протягом певного часу був учнем Сили Жерденівського, місцевого майстра-гончара. Саме в Гайсині від Сили Жерденівського молодий юнак опанував технологію підполив’яного розпису, адже Сила був одним з останніх цехових майстрів Гайсинського гончарного цеху. Про це писав О.А.Самарин в вище наведеній праці (стор. 34).

Згодом, повернувшись в рідну Бубнівку, Андрій Гончар приніс з собою новітню технологію і орнаментальну традицію, яка вразила місцевих бубнівських гончарів красою підполивʼяного візерунку і дзвінкими переливами досі небачених барв. Новітня естетика гончарних виробів припала до смаку і майстрам, і споживачам продукції. Конкурентна спроможність бубнівських гончарних виробів різко зросла. Проте, як зазначає в своїй праці О.А.Самарин: «Навчившись мистецтву виготовлення полив’яних мисок і дізнавшись безлічі орнаментальних тем і візерунків, Андрій після повернення в Бубнівку на перших порах майже зовсім не показував землякам своїх умінь; він не хотів віддавати своє мистецтво до рук поміщика, щоб той не мав з нього користі.Незабаром сталося скасування кріпацтва, і селяни отримали можливість працювати на себе. Тоді Андрій енергійно взявся до праці і почав запроваджувати у себе в Бубнівці виготовлення полив’янного посуду. Постійно вар’їруючи і розвиваючи засвоєні ним в Гайсині орнаменти, він створив свій надзвичайно багатий і яскравий «бубнівський» стиль виробів, який мав чисто народне коріння, стиль надзвичайно різноманітний і свіжий.»

Отже, початок формування традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки припадає на другу половину ХІХ століття і її основоположником і засновником справедливо вважаємо Андрія Семеновича Гончара.

Далі О.А.Самарин зауважує, що в 1920-х роках в Бубнівці працювали 28 гончарських родин і що: «... протягом майже цілого століття... форми посуду і орнамент, не виходячи за рамки традицій народного мистецтва, видозмінюються і еволюціонують завдяки майстерності окремих гончарів.»

Безумовно, наступні покоління майстрів вносили свої індивідуальні впливи і новації в орнаментику бубнівського розпису, розвиваючи і збагачуючи її. Серед таких в першу чергу слід назвати братів Якова і Якима Герасименків, які працювали в тісному творчому тандемі − один творив форму виробу, а другий її розписував. До речі, така організація виробництва була властива і іншим родинам. Як правило, батько чи дід творив на крузі форму миски чи поставця, а дружина чи старша донька розписувала цю форму. Чи не тому багатьом бубнівським мискам властива жіноча вишуканість та елегантність візерунку. Шкода лиш за тим, що історія і народні перекази не донесли до нас жіночих і дівочих імен, які в візерунках творили бубнівські орнаментні дива.

Проте, своєрідною компенсацією цій несправедливості є нинішній стан бубнівського гончарства, яке репрезентують лиш майстрині-жінки. Ось їхні імена: Заслужений майстер народної творчості Фросина Міщенко (1926 р.н.),Заслужений майстер народної творчості Тетяна Шпак (1947 р.н.). майстер-гончар Валентина Живко (1950 р.н.). майстер-гончар Тетяна Дмитренко (1957 р.н.).

Отже, їх залишилося четверо − майстрів унікальної традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки, які мають пенсійний вік, тому гостро постає проблема продовження традиції бубнівського гончарного розпису молодими послідовниками.

Для продовження традиції немало зроблено Вінницьким обласним центром народної творчості. Вже кілька років поспіль Центр проводить пленери гончарства, в яких беруть участь найкращі майстри області. Метою таких зустрічей є не тільки спілкування та обмін досвідом, а, головне, продовження традиції бубнівського розпису. Кожен рік пленер має нову тему, але завжди майстри творять в традиції саме цього осередку. Сьогодні на виставках Центру ми часто бачимо «бубнівську кераміку», створену майстрами з інших осередків Вінниччини.

Актуально постає необхідність розроблення і впровадження в дію спеціальної програми збереження і перспективного розвитку гончарного осередку в Бубнівці найближчим часом, де передбачено об’єднання зусиль установ культури Вінницької області і Національної спілки майстрів народного мистецтва України під загальним патронатом Міністерства культури і мистецтв України. Також, цілком сприятливим в даному разі є процес децентралізації владних державних структур, який відкриває нові перспективи розвитку для бубнівської сільської громади. Адже саме бубнівська сільська громада має стати одним з головних рушіїв в відродженні своїх славних традицій. Сприятливим є факт підготовки до Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини «Традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки», що, безумовно, сприяє приверненню суспільної уваги до нинішнього стану бубнівського гончарства.

Провідний методист ОЦНТ

Володимир ТИТАРЕНКО

(Опубліковано в Альманасі Світлиця №57)






Date   Опубліковано: 2017-11-20    



Інші Виставки