Обряд викликання дощу – в багатьох культурах обряд, виконуваний в час посухи з метою виклику дощу і є одним із найдавніших обрядів світу. Засуха є справжньою трагедією для  сільських жителів. Наші предки вдавалися до ритуалів, просячи  допомоги у вищих сил. 
Таємниця криниці поєднує в собі таємницю сили землі і води. Віра у цілющу силу води, що витікає з під землі, йде з глибини століть. Водам джерел і криниць приписували властивості очищення , зцілення від хвороб, тамування голоду. 
Навколо них виникали місця паломництва . У певному розумінні, джерело. річка -це дещо стійке, глибоке, вічне, живе, центр, точка, з якої все виходить і все повертається. 
Вже ніхто й не знає, скільки років такому звичаю, проте він існує і досі. 
Ритуал виклику дощу існує в абсолютній більшості народів по всій земній кулі. Але якщо в деяких народів ці звичаї носять  іноді жорстокий   відтінок, то в наших селах такі обряди  абсолютно миролюбні та красиві.      . 
Символіка річок є символом здоров’я, багатства, родючості, плодючості, святості, чистоти. Вона пов’язана із жіночою символікою і стихією земної і небесної вологи. Звичай приносити жертву на берегах річок, влаштовувати там бенкети має язичницьке коріння. Їм присвячено безліч народних казок, повір’їв, легенд. Вода, взята до схід сонця(непочата), мала лікувальні властивості. Деякі з джерел  мали воістину «живу» воду, якою виліковували навіть безнадійно хворих людей. Вода дарує людині силу, здоров’я, наснагу. В пізніші часи воду в річках святили і на Водохреще. 
То не біда, коли п’ється вода , або ще кажуть:  «нема голода, коли п’ється вода». 
З найдавніших часів збереглося повір’я, що,  виконавши певні магічні дії з  водою, можна викликати дощ. 
В селах Бабчинці та Букатинка Могилів-Подільського району існує звичай купання або мочення маю. Май — це пахуче зілля, яким прикрашають оселі на Зелені свята. В нашій місцевості для маю беруть осоку, татарське зілля, м’яту, листя горіха та  дуба. Через тиждень після Зелених свят, в понеділок,  треба встати до схід сонця, вмитися, помолитися Богу, попросити в нього дощу, урожаю, та здоров’я для всієї родини . Потім слід зібрати май, яким квітчали обійстя, та понести його до річки і втопити у воді. Якщо комусь до річки було далеко, то май можна було скласти на купку і щедро змочити. Після цього вмивалися водою і кропили нею ближніх. Май іноді навіть зберігали під стріхою, щоб під час посухи знову облити водою. Після цього дійства мав обов’язково піти дощ, тому що як святе зілля нап’ється води, так і земля насититься вологою. При цьому обряді не вказувалося, хто саме має виконувати дії з майом — жінки чи чоловіки, але зазвичай цим займалися жінки. До води йшли «як кому виходило»: комусь з дітьми, комусь з сусідками, а хтось хотів і усамітнитися в досвітній час.  
Це обрядодійство збереглося донині і побутує в придністровських районах Вінниччини. Щира вдячність людям, що зберегли,  відтворюють, і популяризують дуже цікавий, і магічний обряд. Купаючи май, люди всі свої помисли та побажання, з надією та любов’ю, спрямовують на добро. Адже вода — свята і цілюща, а віра в Бога та відданість звичаям прабатьків — безмежні.