В подільських селах пер­шої половини XX століття по­білка та малювання хати були невід’ємною частиною побу­ту, неодмінною традицією, не­писаним законом, яким керува­лися у найдрібніших щоденних справах. Розписи рідко зберіга­лися більше року, їх, зазвичай, поновлювали до Трійці, Пасхи, Покрови, Різдва, особливо до Зелених свят. Для виготовлен­ня фарб використовували гли­ну, крейду, вугілля, попіл, найрізноманітніші рослинні барв­ники.

Основна роль у стінописах Поділля належала рослинним мотивам. Один з найулюблені­ших образів у хатньому малю­ванні - квітка. Звідси і «квіт­чати» хату, тобто оздоблюва­ти розписом. Переважали у сті­нописах пізнавані садові деко­ративні та лугові квіти, лісові трави.

До улюблених образів нале­жало дерево, яким у народно­му мистецтві відтворено міфологічне «Дерево життя», «Сві­тове дерево», «Священне дере­во» - графічний вираз найдавні­ших загальнолюдських уявлень про устрій світу. Улюбленою ін­терпретацією «Дерева життя» у традиційному хатньому малю­ванні першої половини XX століття був «вазон» (місцеві назви -“квітка”, “галузка”, “жмуток”, “сосонка”, “гнучкий жмуток”, “кошичок”), а також “вінок”, “галузка”,“букет”.

Рослинні мотиви доповнюва­ли зображення птахів, дуже рід­ко - тварин, людей. Поширени­ми складовими орнаментики були геометричні та солярні об­рази - найпростіші риски, сму­ги, крапки, цятки, кола, ромби, спіралі. З давніми космологічними знаками генетично спорідне­ні хрест, свастика, розета, хоча в стінописах вони втратили свій первинний символічний зміст, набули переважно декоративно­го значення.

Об’ємно-просторова компо­зиція традиційної подільської хати проста та лаконічна. Ху­дожньої виразності житло набу­вало завдяки використанню різ­номанітних прийомів пластич­ної обробки солом’яних дахів та традиційного стінопису, який доповнював, підкреслював кон­структивні особливості спору­ди, надавав оселі естетичної завершеності.

Найпростіше оздоблення фа­садних (передньої та бічної) хатніх стін на Поділлі - фарбування у холодні світлі кольо­ри, у чистий білий колір. Піс­ля побілки ззовні та всереди­ні житла кольоровим обрамлен­ням розмежовували просторові рівні, розділяли площини, під­креслювали конструктивні осо­бливості, окремі деталі спору­ди. Призьбу фарбували здебіль­шого в насичений чорний, сі­рий або коричневий колір. Чи не найуживанішим на Поділлі був жовто-вохристий:

Йа в нашого пана

Малевана брама,

Золотая призьба...

Обмазану глиною призьбу відмежовували від стіни підве­денням, доповнювали найпростішими візерунками - крап­ками, ритмічно розташованим ланцюжком кружалець тощо. Кольором оздоблювали поріг, який відокремлював внутріш­ній житловий простір від зовнішнього.

Декорування фасадної стіни полягало у виділенні окремих її площин. Загальнопоширене місце розпису - поле стіни під звісом даху:

Намалювала б на піддашечку,

Дивилася б, як на пташечку - співають на Вінниччині.

Стрічковий розпис розта­шовували під карнизом або трохи нижче під чистою сму­гою стіни. Він огинав хату, іноді спускався по кутах спо­руди до призьби. Зазвичай малювання виконували на то­нованому тлі, відокремив­ши темною смугою від осно­вної площини стіни. На пе­редньому фасаді хати розпи­сували чи фарбували наріж­ні кути, підвіконня, створюва­ли обрамлення вікон і дверей - межі між внутрішнім та зо­внішнім простором. Водночас для досягнення ефекту збіль­шення площі отворів, май­стри використовували найріз­номанітніші види декоруван­ня. Найпростіші з них - об­рамлення кольоровими крап­ками (“цятками”) та обведен­ня кольоровою смугою, яку до­повнювали візерунками та на­бризкуванням фарби (техніки “ляпанка”, “бризкання”). Іно­ді оздоблення зосереджували лише над верхньою частиною отворів. Двері, які вирізняли­ся на світлому тлі стіни завдя­ки природній фактурі дерева чи пофарбуванню в яскравий тон, також доповнювали ма­люванням у вигляді суціль­ної орнаментальної смуги на­вколо, мотивами - акцентами у верхніх або нижніх кутах. У загальній системі розписів простінки між вікнами, як зо­вні, так і в середині хати, розписували мотивами “вінків”, “вазонів”, “букетів”.

Тильна стіна хати рідко була білою, її змащували жов­тою перепаленою глиною, ко­ричневим, червоним, сірим тоном. Це надавало єдино­го звучання всьому хатньому стінопису. На Хмельниччи­ні в першій половині XX сто­ліття на тильній стіні малюва­ли невеликі символічні две­рі (“напільні”, “затильні”, “го­родні”), “щоб всі хвороби з хати видувалися, як полова”.

Розписом у хаті прикрашали стіни, піч, стелю, сволок, две­рі. глиняну долівку. При цьому зберігалися худож­ні засоби, подібні до тих, що вико­ристовувалися при оздоблені зовнішніх стін. Основне орна­ментальне малюван­ня світлиці зосеред­жене біля покуті та на печі – двох діагонально розташованих са­кральних центрах хатнього про­стору.

Своїми великими розмірами спонукала майстринь до твор­чості піч. Вона займала майже третину житла. Важливу роль в об’ємно-просторовому вирі­шенні подільської печі відігра­вала форма та спосіб розташу­вання підвісного димозабірного пристрою (комина) над при­пічком. За уподобанням госпо­даря винесений уперед склепін­ня печі комин мав куполоподіб­ну форму, зрізаної піраміди або був круглим, подібним до вули­ка. Складніші конструкції ко­мина поєднували одразу кілька об’ємів. Саме комин був компо­зиційним центром розпису всі­єї оселі.

В архітектоніці печі сут­тєве значення мала груба, призначена для опалюван­ня житла. Вона також скла­далася з кількох конструктив­них об’ємів. Вариста піч і гру­ба об’єднувалися спільною основою й лежаком у вигляді півциркульної, прямокутної або багатокутної арки.

З практичних міркувань піч білили щосуботи. Темни­ми кольорами: чорним, корич­невим, зеленим малювали ро­бочі місця - припічок та че­рінь, стовпчики комина. Ши­роким підведенням підкрес­лювали конструктивні деталі, грані форм, зокрема карниз та низ печі біля підлоги. Підве­дення доповнювали кольоровими “цятками”, стрічковим орнаментом. . Великі площини і окремі деталі фарбували, як прави­ло, у різні кольори. Компози­ція розписів не лише підпорядкована, але й визначається фор­мою архітектурних площин комина. груби, а також арки, що їх з’єднує. Карнизи декорували різними кольоровими лініями, кривульками, зірками чи квітами. Переважно стрічкові композиції з рослинними мотива­ми зосереджували у верхній частині конструкції.

Кольорове вирішення печі в інтер'єрі хати гармонійно доповнювали орнаменталь­ним обрамленням вікон та дверей. Воно було як анало­гічним малюванню зовніш­ніх стін, так і складнішим - в окремих осередках імітувало вишивані рушники.

В ансамблі подільської хати суттєвого значення на­був килимовий розпис, яким вкривали стіни й долівку. Ки­лим малювали на глухій стіні у «чистій хаті», де стоїть ліж­ко і де належить бути ткано­му виробу:

Намалювала б на стіні тій,

Що лягать спати мені молодій

Стінопис “під шпалер" роз­міщували над постіллю, ним за­повнювали одну чи всі стіни хати, найчастіше стіну біля по­куття. Таке малювання в біль­шості випадків імітувало папе­рові шпалери. При створенні складних композицій викорис­товували трафарет, за допомо­гою якого наносили на поверх­ню стіни зображення квітів, листя, а почім від руки поєдну­вали їх лініями гілок. Розпис виконували як по світловому побі­леному тлу стіни, так і по фарбованому у зелений, ясно-сірий, блакитний, рожевий кольори.

У подільській хаті щосуботи тинькували й розмальовували глинобитну долівку. На ущільнену земляну поверхню уклада­ли шар глини, змоченої водою, трамбували, потім змащували ще раз глиняним розчином. Сті­ну на стику з долівкою підво­дили яскраво-жовтою або чер­воною смугою, орнаментували підведення або стіну над ним крапками (“цятками”), мотива­ми невеликих гілок. В одному випадку землю хати вкривали “кучерями” або “капочками”, в іншому - на долівці малювали окремі килимки під ліжком, під скринею. Розпис постійно онов­лювали, замінювали новим, по­дібним до попереднього.

Значну увагу приділя­ли малюванню стелі, яку обов’язково білили, і своло­ку. Стелю розписували вінка­ми із зображенням птахів, бу­кетами. Сволок - поздовжню балку, яка підтримує стелю хати, не завжди білили, іноді повністю фарбували темни­ми кольорами. Часом на По­діллі декорували лише части­ну сволока, ближчу до покуті, розмальовували знаками із за­хисною символікою, рослин­ними й орнітоморфними (зо­браження птахів) мотивами. В окремих місцевостях регіону, зокрема на Вінниччині, сво­лок оздоблювали паперовими стрічками - “голубами” з роз­писом і виразно витятим краєм.

Хатнє малювання - органіч­на складова в системі оздоблен­ня традиційного житла, що поєднує високодуховне з реальним, повсякденним, земним. Віддзеркалюючи традиційний світогляд українців, своєрідне світосприйняття, хатнє малювання дає змогу простежити тяглість цієї традиції в просторі та часі.

Література:

1.  Зарембский А.Народно- еискусствоподольскихукраин- цев. - Ленинград, 1928.

2.  Ленитська Л. Селян­ський стінний розпис на По­діллі (Зіньківський та Солоб-

ковецький р-н). - К, 1928.

3.   Олена Пчілка. Укра­їнське селянське малю­вання на стінах // Запис­ки історико-фиіологічного відділу. - 1929. - Кн. XXII.

4    Шероцкий К. Очерки по истории декоративно­го искусства Украины. - К,

1914. - ТІ. Художествен­ное убранство украинского дама в прошлом и настоя­щем.

5   Студенець Н. Тради­ційний стінопис Поділля кінця XIX - першої половини XX століття. - К, 2010.

6   Українське народне житло (листівки). Худож­ник Зинаїда Васіна. Ма­кет і художнє редагуван­ня Олександра Овсянникова. Сергія Тарасенка. - К: Мис­тецтво, 1986

Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознав-ства, фольклорис­тики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

Наталя СТУДЕНЕЦЬ