Дослідники вважають, що жоден з регіонів України не позначений таким багатством різновидів кераміки, як Поділля, де, зазначала відомий етнограф, мистецтвознавець Є.Спаська, гончарі «ніби квітоводи, що один перед одним змагаються, скільки ґатунків рослин вони можуть вивести з того самого насіння». «Українську народну кераміку, − писала у 1928 р. М.Фріде, − можна поділити на два типи: на тип лівобережний й на тип правобережний. За головний осередок кераміки лівобережної править Полтавщина, що до неї тяжать усі східні, а почасти й південні українські землі. Такий самий осередок на Україні Правобережній становить собою Поділля, що постачає свою кераміку, здебільшого полив´яну та розписну, Волині, почасти Херсонщині, а перед революцією постачало й Бесарабії. До подільського-таки типу посуду долучається й посуд з південного заходу Київщини.»

Безперечно, своєрідність подільського гончарства є результатом тривалого побутування цієї традиційної галузі матеріальної та духовної культури. Вона зумовлена природно-географічними, економічними і культурно-історичними внутрішніми та зовнішніми факторами. Володіючи величезними покладами різноманітних гончарних глин, цей регіон уже з часів неоліту став однією з найбільш розвинутих зон керамічного виробництва України. У ньому відбулися як загальнонаціональні, так і зональні й регіональні особливості. Поява ручного гончарного круга, гончарної печі з вертикальною тягою (кінець перших століть до н.е. й перша половина І тис. н.е.), застосування з ХVІ ст. міськими, а згодом і cільськими майстрами свинцевих полив, розвиток підполивних поліхромних розписів і, в результаті, виникнення у деяких місцевостях Поділля полив´яної кераміки («народної майоліки»), поступова заміна протягом ХІХ ст. «шльонського» («шпильового») круга з нерухомою віссю на сучасний його тип з рухомою віссю («волоський», «веретенний»), широкі внутрішні та зовнішні контакти впродовж усього часу побутування гончарства вплинули на формування художньо-стильових регіональних особливостей кераміки досліджуваного району , сприяли виокремленню значних її центрів, продукція яких вигідно вирізнялася оригінальними формами, принципами композиції, своєрідністю колориту, орнаментальної оздоби та образної системи загалом.

Художні особливості подільської кераміки свідчать про багатство естетичного досвіду народу. Необхідні у побуті предмети в руках гончарів набували пластично досконалих

форм, в яких конструктивна будова виробів відповідала їх функціональному призначенню. «Не можна проминути незвичайну пропорційність і викінченість форми, що спромоглися витворити її подільські гончарі, перетворивши звичайнісіньке кухняне начиння на художню річ», − зауважувала у 1920-х рр. М.Фріде. «Здається, що більш ніж будь-де саме на Поділлі селянин прагне внести яскравий образотворчий момент у все своє повсякденне життя» – зазначив дослідник подільської кераміки Ю.Самарін у 1929 році.

Впродовж віків тут сформувалася характерна пластика виробів. Їх куле- і конусоподібні об´єми наділені виразністю, витонченістю силуету, стрімкістю розвитку форми, плавністю переходів одних об´ємів у інші. Порівнюючи форми посудин і мисок, Ю. Лащук відзначав, що, на відміну від лівобережжя з властивими йому ознаками стилю ХVIII ст., на Поділлі краще збереглися риси давнини. «У сучасній кераміці та інших видах народного мистецтва, – за спостереженнями науковця, – збереглися не тільки традиції й релікти античності, а є навіть можливість виразніше побачити генетично-творчі зв´язки з енеолітичною культурою Трипілля, насамперед у зоні Поділля та всього правобережжя…зокрема, форми трипільського посуду – горщиків з характерним їм біконізмом, що переходить у кулеподібність, – понині панують на Поділлі, Покутті, Закарпатті…»

За функціональним призначенням, композиційної і пластичною організацією гончарні вироби Поділля поділяються на такі основні групи: посуд (кухонний, столовий і господарські вироби), скульптура (іграшки, зоо- та антропоморфні посудини, мала тематична скульптура), будівельно-художні предмети («комини», кахлі, покрівля для вуликів тощо). форми виробів поділяються на відкриті, закриті, прості (односкладні), складні (багатоскладні), конічно-видовжені, кулеподібні, біконічні, циліндричні і конусні (мископодібні).

Щодо технологічних прийомів художнього оформлення гончарних виробів слід визначити такі основні типи оздоблення кераміки: 1) сірої (відновлюваний випал) – лощення, ритування, штампування (визискуваний орнамент), наліпний рел´єфний декор; неполив´яної (окислювальний випал) – розписи ангобами, зрідка й кольоровими поливами; 3) полив´яної(«народної майоліки») – поліхромні під поливні розписи, виконані в техніці ріжкування і фляндрівки.

Вершинним здобутком українських гончарів ХІХ-ХХ ст. дослідники вважають підполив´яні розписи, створювані в техніці «народної майоліки» – малювання по стінах, облитих «побілкою», оздоблення їх глиною інших кольорів (рудого, червоного або оранжевого) та з подальшим застосуванням (після першого випалу) зеленої фарби – окису міді (іноді ще й окисів сурми, кобальту, марганцю, що більше характерне для міських цехових майстрів, особливо другої половини ХІХ ст., розвинулися оригінальні декоративно-орнаментальні системи, стилі й школи, що базуються на таких техніках художнього розпису, як ріжкування, затікання (фляндрівки), ритування та, для Поділля значно менше, «урізу» (сграфіто). Ритування та «уріз» неодмінно супроводять ефекти, властиві техніці ріжка.

Ріжкуванням створюються контури (або контурні мотиви за допомогою ріжка) рудою глинкою на білому тлі чи білою по темному (рудому або червоному). Шедеврами цього розпису можна вважати рослинні мотиви з Бара, Майдану-Бобрика, Бубнівки, Кіблича та інших осередків Поділля.

Серед подільських гончарів поширення і значних мистецьких досягнень набула також і техніка затікання (фляндрівки). Вона передбачає розпис по рідкому, ще не загуслому ангобу, переважно «побілці», темною (рудою) глинкою за допомогою того ж ріжка та дротика (колючки, тоненької палички тощо). вершинним явищем цієї техніки визнано творчість митців Смотрича, Берлинців-Лісових, Василівки, Меджибожа, Бубнівки, Кіблича, Рахнів-Лісових, Бережан, Кременця, Підгайців та інших осередків краю. Не мають собі подібних в оригінальності орнаментики та композиції (дещо схожої до вазопису античної Греції) миски та полумиски із Смотрича: панують широкі, рослинного стилю композиції , часто з вплетеними мотивами пташиного світу . все виконане на білому тлі рудою, червоною глинками з наступними широкими мазками зеленої фарби. Ніде не досягнуто такої композиційної культури, такого влучного поєднання частих чистих білих площин зі стриманою, витонченою мовою легеньких орнаментів, як у Смотричі.

Надзвичайно широка варіантність зі збереженням поділу декорованої площі на два, три, чотири і більше секторів, широке застосування образотворчих мотивів та елементів, які або точно продовжують прадавні схеми і зразки, або їх творчо інтерпретують, розвивають, виходячи з нових технік розпису, що поширилися в практиці гончарів за останніх два десятиліття, мають витоки, на думку Ю. Лащука, в античності та Трипіллі. Найбільше матеріалу для таких спостережень-зіставлень дає творчість гончарів Адамівки, Смотрича, Бара та Бубнівки.

У розписах посудин панують два типи орнаментально-декоративних побудов: вертикальний і горизонтальний з властивими їм діагональними, розетко подібними та концентричними мотивами. Тут виявляються лінійність, чіткість і ритмічність у чергуванні елементів і мотивів. Для розпису мисок і полумисків характерні три типи композиції: вертикальний, розетко подібний і концентричний. Пластичні витоки вертикального типу, вірогідно первинного, починаються з давнього мотиву «дерева життя». Всі типи композиції включають геометричні, рослинні, а вертикальний – і образотворчі (фігурні) елементи. У сюжетних композиціях часто простежується відхід від симетричної побудови, що ускладнює композицію загалом. Лініям традиційного орнаменту, їх руху властиві пружність в поєднанні з легким бігом, живою безперешкодною рухливістю, що надає орнаменту витонченості, поетичної безпосередності. Вони ілюструють витончене відчуття ритму, композиційну самобутність і завершеність, естетичну вивіреність засобів художньої виразності. Обумовлений застосуванням ангобів колорит розписів вирізняється витонченістю зіставлень відтінків кольорових плям. Художньо-композиційні системи розписів подільських гончарів виявляються в їх творах по різному, демонструючи відмінності в традиціях окремих центрів і творчій манері провідних майстрів.

Привертає увагу і колористичне вирішення кераміки Поділля, яке базується на використанні місцевих кольорових глин. Ангобний розпис керамічних виробів з поєднання коричневого, червоного, зеленого, жовтого, білого кольорів завжди відзначається природністю й теплотою гами. Володіючи цим невеликим набором кольорів , майстри досконало пізнавали закони колористики, віртуозно застосовували їх на практиці, досягали художньої виразності. На коричневому або вогненно-червоному тлі яскраво виділяються білий, зелений, червоний і жовтий кольори, виявляючи тональний і живописний контрасти. У багатьох центрах Поділля колірна гама будується саме на цьому явному пріоритеті теплих тонів. Як підкреслював В.Гудак, рівномірна насиченість кольору надає керамічним виробам тональної впорядкованості, що сприймається багатьма як специфічний подільський стиль. Висока культура композиції проявляється в багатьох локальних системах орнаменту, у безмежній кількості індивідуальних творчих імпровізацій.

Окремо слід сказати про збережену досі давню традицію застосування для розпису неполив´яного посуду трьох мінеральних фарб – «побілки», «червінки», і рудої «описки». Дослідники вважають, що її повсюдне використання в сучасній народній кераміці Поділля бере початок у Трипіллі та античні й Греції.

Семантика елементів і орнаментальних мотивів, що застосовують подільські гончарі, містить чимало давніх образних уявлень. Так, найбільш поширеними традиційними елементами декору є прямі та хвилясті лінії – смужки», «кривульки», що здавна символізують землю і воду, меандри (безконечники), спіралі, півкола («копитця»), пальмети – «вилоги», рядки «пшенички», «заячі вушка», концентричні промені, гратки, зубці тощо. у розписі мисок побутує малюнок, що складається з трьох листків, рослин і квіток, – «триквіт», будова і семантика якого походить від «дерева життя», пізніше «лози істинної» (символ воскресіння). Розето подібні і концентричні типи композицій мають солярне походження. Вони близькі мотивам давньоруського мистецтва так само, як і зображення риб, птахів з намистом на шиї, різноманітні розповідні сюжети з народного життя (наприклад, твори барського гончаря П.Самойловича). У побудові цих композицій, в їх трактуванні зберігається глибоко символічне, фольклорне звучання, що відповідає поетичному реалізму, властивому українському народному мистецтву.

Порівняння вказаних стилістичних особливостей з художнім ладом інших видів місцевого декоративного мистецтва , зокрема настінних розписів, писанок, різьблення і розпису на деревині, ткацтва та вишивки, а також з тутешньою архітектурою переконує, що народна кераміка – невід´ємна частина складного синкретичного комплексу народної художньої культури краю.

Доктор історичних

наук, професор

Лідія Мельничук

(1955 – 2005 рр.)

Література та джерела:

1. Спаська Є. Орнамент бубнівського посуду. – С.214

2. Фріде М. Форма й орнамент посуду  Поділля. – С.81

3. Прусевич А. Гончарный промисел в Подольськой губернии. – С.70-72

4. Крижановский Б. Подольськая экспедиция. – С.27-28

5. Зарембский А. Народное искусство родоських украинцев. – С.39-40

6. Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво. –С.97

7. Лащук Ю. Украинская народная керамика ХІХ – ХХ ст. – С.16-19

8. Гудак В. Народная керамика Восточноподольськой зоны Украинской ССР (художественные особенности). – С.8-9

9. Мотиль Р. Українська димлена кераміка ХІХ-ХХ ст.: (Історія, типологія, худож.особливості). – С.13

Матеріал взято з книги Лідії Мельничук «Гончарство Поділля» в другій половині ХІХ-ХХ століттях: історико-етнографічне дослідження, Київ, «УНІСЕРВ»