Чому Маланка – ледащиця?

Чому Маланка – ледащиця?

«Наша Маланка

та й ледащиця

На споді штани

зверху спідниця…»

Щедрівка

Останнім часом в україн­ців зросла цікавість до куль­турної спадщини власного народу, глибинної суті нашої автентичної культури – на­родних свят, фольклору та обрядовості. І тут виникає ба­гато запитань, на які ще немає єдиної узгодженої відповіді, і одне з них − хто такі Малан­ка і Василь? Зрозуміло, що ці фольклорні персонажі, з яки­ми пов’язані карнавальні об­рядові дії мають дуже давнє походження. «Цілковита від­сутність християнських моти­вів і символів, з одного боку, й розвинута структура риту­алів господарської, шлюбної, очисної магії – з другого, за­свідчують глибокі язичниць­кі витоки народної обрядової традиції «Маланка» − вказує відомий дослідник україн­ської новорічної обрядовості О. Курочкін. Він також зазна­чає, що «прототипом цієї кар­навальної постаті можна вва­жати Макош» [4, с.150-151].

Отже, християнська свята Меланія, день пам’яті котрої відзначався в останній день року, замінила більш дав­ній образ богині Макоші, яка увійшла до пантеону найваж­ливіших язичницьких богів Київської Русі. Вона була бо­гинею родючості, покрови­телькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах − особливо в прядінні. Б. Ри­баков вважає її богинею «зем­ного плодородия» і посеред­ницею між небом і землею [9, c. 128]. Митрополит Іларіон (І. Огієнко) зауважує, що «у цій богині дослідники міфо­логи добачували сонцеву се­стру, богиню дощу» [1 c. 109]. Дослідник індо-українських зв’язків С. Наливайко виво­дить слово «Макоша» з індій­ського, що в перекладі означає Велика Богиня [5, с. 94]. Риба­ков трактує слово «Макоша», як матір коша (збору, урожаю). «Макошь (если верно именно такое правописание) вполне может быть осмыслена как Ма-кошь − мать хорошего урожая»[10].

Якщо Маланка є прототи­пом Великої Богині, то дуже дивним видається її карна­вальний образ, роль якого за­звичай виконує парубок, пере­вдягнутий у жіночий одяг. До того ж, і у фольклорі Маланка досить часто постає невмілою господаркою

Наша Маланка – господиня,

Як помастить, так помиє.

Стоять миски під лавкою

Та заросли муравкою.

Стоять горшки під другою

Та заросли усугою [6, c.209]

У чому ж тут справа? Чи міг народ так зневажливо ста­витися до Великої Богині? Розібратися в ситуації нам до­поможе давній автентичний фольклор. Наведемо текст ві­домої щедрівки про Маланку.

Ой, учора із вечора

Пасла Меланка два качура.

Пасла, пасла, припасала,

В чистім полі заблукала.

Ой там Ва­силько плужком оре,

А Маланочка йому гово­рить:

−Ой, Василю, Васильочку,

Заведи мене додомочку.

Як заведеш додомочку,

Посію тебе в городочку.

Буду тебе шанувати,

Сім раз на день поливати, /2/

Щосуботоньки проривати

[8, с. 146].

Зі слів щедрівки можна зробити висновок про досить дивну поведінку Маланки. Вона обіцяє Василю винагоро­ду – посіяти, поливати, прори­вати. Такі послуги, були б до­речними для рослини (квітки василька), а не для чоловіка, який оре поле плужком. Мож­на припустити, що в щедрів­ці оспівуються події в різних просторово-часових вимірах.

У давнину наші предки святкували Новий рік ран­ньою весною. Взимку, коли вся природа неначе помирала, Богиня родючості могла пере­бувати серед мертвих. На зв’я­зок Маланки із потойбічним світом у Новорічну ніч також вказує фольклорний матеріал.

Ой паночку, Рахманочку,

Пусти з нами Маланочку

Із квітами, із дутками,

З хорошими парубками

[3, c.132]

За народними вірування­ми рахмани тісно пов’язані з культом предків. «Мерці здав­на звуться в нас також рахма­нами; живуть вони на півден­ному Сході в далекій країні», − пише Іван Огієнко [1, с.242]. Отже, Богиня родючості взим­ку перебуває у царстві рахма­нів або в царстві мертвих, і щедрувальники просять випу­стити її погуляти.

Відповідно християнського Василя ми можемо асоцію­вати з Велесом, язичницьким божеством багатства і родю­чості, володарем Нави (світу мертвих). С. Наливайко вва­жає Велеса чоловіком Макоші. «Мокоша стояла на Горі, тоді як її божественний чоловік Ве­лес, стояв на Подолі, на березі Почайни» [5, c.94]. В перекла­ді з грецької ім’я Василь озна­чає «пан», «господар», «цар». Досить часто в щедрівках Ва­силя ще називають черчиком:

Весна-красна Маланочка,

А ще кращий Василюню.

Ой черчику Васильчику,

Посію я ті в городчику,

Буду я ті шанувати,

Три рази на день підливати,

І вершечки зщипувати,

Маланочку затикати.

У Івана Нечуй-Левицько­го можна прочитати: «... вес­на описується як славна пані череватая, що зачерчилась на трьох синів: на пашнич­ка, конюшка і земчика» [7, c.29]. Слово «зачерчилась» тут вжито в значенні завагітніла трьома синами. За аналогією можна припустити, що чер­чик-Васильчик є уособленням чоловічої плідної сили, боже­ством, яке запліднює землю. Він же є чоловіком чи наре­ченим Богині родючості Ма­ланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки, щоб був урожай на наступний рік.

Василь знає шлях з по­тойбічного світу Нави у світ реальний Яву, який можна подолати в Новорічну ніч, і виводить Маланку з царства мертвих. Щоб потрапити з Нави у Яву, вони пересікають водний рубіж. В піснях про Маланку часто зустрічається ситуація, коли Маланка опи­няється біля води і мочить свій одяг, зокрема фартух. Щоб приховати від ворогів факт втечі, в щедрівках приховуєть­ся справжня причина мокрого одягу Маланки і даються інші, часто абсурдні пояснення:

Наша Меланка господиня,Обрядові хліби Василь та Маланка

На ополонці ложки мила.../2/

Ложку, тарілку упустила /2/

Ложку, тарілку діставала,

Біленький фартух замочила.

Наша Маланочка в Дністрі була,

Дністрову воду пила,

На камені ноги мила,

Тонкий фартух замочила...

[3, c.199]

Наша Маланка біль білила,

Тонкий фартух замочила.

Повій, вітре, буйнесенький,

Висуши фартух тонесенький.

Повій, вітре, з яру, з яру,

Висуши фартух краще жару.

Повій, вітре, із болота

Висуши фартух краще злота.

Повій, вітре, туди-сюди

Висуши фартух, піду між люди

[ 8 , c.147].

У варіанті щедрівки, запи­саної К.В. Широцьким, фар­тух у Маланки золотий, що опосередковано свідчить про її непросте, мабуть божествен­не, походження [12, c.10].

Втікачку переслідують по­тойбічні сили, щоб поверну­ти її назад у підземелля. Щоб збити ворогів з пантелику, за­плутати сліди, народ вдається до переодягання і маскування. І замість однієї справжньої Богині по селах ходять ватаги маланкарів. У кожній ватазі своя ряджена (підмінна) Ма­ланка, а в її свиті Василь, Дід, Баба, Коза і гурт охоронців − стражники, драгуни, улани чи козаки з військовими атрибу­тами. Наявністю справжньої і підмінної Маланки можна пояснити двозначну її харак­теристику. В одних щедрівках Маланка змальовується як гарна господиня, що допома­гає своєму чоловіку, в інших же навпаки – вона невміла ледащиця. В одних ватагах це підмальований хлопець у жі­ночому одязі, в інших − красу­ня матір з пишною статурою. «У деяких селах українського Подністров’я (села Голосків, Кептинці Кам’янець-Поділь­ського району Хмельницької області) за оповідями інфор­маторів, замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала ді­тей і була щасливою в шлю­бі», − вказує О.В. Курочкін [3, с.201]. Парубок – уособлення Маланки підмінної, жінка-ма­тір мабуть є образом справж­ньої Богині родючості.

Можна припустити, що час перебування Василя в реаль­ному світі в образі людини обмежений, з променями ран­кового сонця він зможе бути у світі Яви лише у вигляді квіт­ки василька. Саме в Новоріч­ну ніч, коли Богиня родючості вирвалася з царства мертвих, а Бог плодючості і багатства ще не втратив людської подо­би, вони можуть вступити в шлюб. Від їхнього священного шлюбу залежать добро­бут на землі, родю­чість рослин і пло­дючість тварин. Цей шлюбний зв’язок уособлю­ють і обрядові хліби «Малан­ка» та «Василь», які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на од­ному, захищені магічним ко­лом з часнику [11, с.18]. Селя­ни цієї ночі не сплять на печі і не палять в ній, щоб Маланці було де переночувати зі сво­їм чоловіком. «Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена», «щоб не кляла, що не вимащена». Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть... Ва­силь з Маланкою приходить танцювати на печі − аби їм не перешкоджати»....[2, с.116].

Тема весілля дуже широ­ко представлена в новорічних обрядових діях, фольклорі та повір’ях. Юрби ряджених гра­ють весілля Маланки підмін­ної, щоб обдурити духів з того світу. Таке весілля справді перетворюється на фарс з ве­селими розвагами, ось як про це пише О.Курочкін: «Замість традиційної ікони останні, в дусі карнавальної інверсії, «благословляли» затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку. Далі дійство немовби переносилося до церкви. На­слідуючи справжню церемо­нію, наречені тримали в руках «вічки» – качани кукурудзи, обвиті вінками з сухого бар­вінку чи аспарагусу, на голові вінки з бур’яну або сухого ба­дилля...» [3, c. 158]

Весілля Маланки і Василя було початком нового року, що започатковує нове життя, про­будження природи.

Серед обрядових дій, що відбуваються в новорічну ніч можна також назвати змаган­ня ватаг ряджених маланкарів. Вони, як правило, відбувалися опівночі на роздоріжжях або на мостах чи кладках через потік. Змагання були як ін­дивідуальні, так і колективні. В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляла свого рядженого представника. Починали боротьбу зазвичай ря­джені «ведмеді», іноді їхнього поєдинку вистачало, щоб визначити, яка ватага перемогла, а іноді справа доходила до ко­лективного змагання хто кого потіснить. Команда, що про­грала пропускала переможців щедрувати першими.

Поєдинок на містку, на ру­бежі двох світів, відділених водою, та ще й опівночі міг знаменувати поєдинок з пред­ставниками потойбічного сві­ту, які гоняться за Маланкою, а обдаровування ряджених – від­купним пожертвуванням по­тойбічним силам за Маланку.

Отже, справжня Маланка − не ледащиця, а наведена у епі­графі фраза з щедрівки – натяк господарям, що до хати разом із рядженими дідами (духами предків із Нави) завітала Ма­ланка підмінна, роль якої на себе перебрав парубок.

Етнолог, кандидат історичних наук, доцент

Світлана ТВОРУН

Література:

1. Іларіон митрополит. До­християнські вірування українсько­го народу. /І. Огієнко. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.

2. Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історично­му освітленні /С.І.Килимник. – К. Обереги, 1994. – Кн. 1. (т.1 Зимовий цикл, т.2. Весняний цикл). – 400 с.

3. Курочкін О.В. Українські новорічні обряди: “Коза” і “Малан­ка” (з історії народних масок). /О.В. Курочкін – Опішне, 1995. - 378 с.

4. Курочкін О. Українці в сім’ї європейській: звичаї, обряди, свята /О.В. Курочкін – К., Бібліотека укра­їнця, 2004. – 246 с.

5. Наливайко С.І. Індо арійські таємниці України /С.І. Наливайко. – К.: Вид. Центр “Просвіта”, 2004. – 448 с.

6. Народні пісні з-над Дні­стра в записах Євгенії Ярошинської. – К.: Музична Україна, 1972. – 323 с.

7. Нечуй-Левицький І. Світо­гляд українського народу: ескіз укра­їнської міфології /І. Нечуй-Левиць­кий. – К.: Обереги, 1992. – 88 с.

8. Одвічна Русава (етногра­фія та фольклор с. Стіна на По­діллі) /Вінницький обласний центр народної творчості. – Вінниця: ТОВ “Консоль”, 2003. – 224 с.

9. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси./ Б.А. Рибаков – Мо­сква: Наука, 1988. – 784 с.

10. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. /Б.А. Рыбаков. [Електронний ре­сурс] http://www.e-reading.club/ chapter.php/49565/40/Rybakov_-_ Yazychestvo_drevnih_slavyan.html

11. Творун С.О. Укра­їнські обрядові хліби: На матеріа­лах Поділля. /С.О. Творун. – Вінниця: Книга-Вега, 2006 р. – 96 с.

12. Широцький К.В. Подільські колядки та щедрівки (їх історичний розвиток і смисл) / Передрук з журналу “Православ­ная Подолия” за 1908 рік. – Хотин, 1991. – 32 с.






Date   Опубліковано: 2017-12-28    



Інші Виставки